В епіцентрі уваги – “Діти вулиці”

Напевне кожному бодай колись доводилося зустрічати на вулицях міст чи сіл замурзаних дітлахів з благаючим поглядом. Двоє хлопчаків з Надвірної, які навесні цього року потрапили до івано-франківької школи-інтернату, як мовиться, не з книжок знають, що таке простягнута за монеткою долонька. За жорстоким жартом долі, підлітки виявилися позбавленими не лише звичайнісіньких дитячих розваг і безтурботності, а навіть елементарного домашнього затишку. Братам випало стільки випробувань, скільки взмозі винести навіть не кожен дорослий.

- Мама наша – в тюрмі, а де батько – не знаємо. Нас в сім’ї восьмеро: двоє братиків в Надвірнянському будинку маляти, а наймолодша сестра, якій минув рік, - з мамою у тюрмі. Коли маму посадили, ми кілька місяців жили в каналізаційному люці, жебракували.

Зараз хлопці живуть і навчаються в інтернаті, де їм не треба піклуватися про шматок хліба та дах над головою.

Тим часом правоохоронці продовжуюють виявляти так званих “дітей вулиці”. Упродовж другої половини серпня співробітники прикарпатської міліції в рамках однойменної оперативно-профілактичної операції активізували свою діяльність щодо запобігання бездоглядності та безпритульності неповнолітніх.

Як розповіла начальник ВКМСН УМВС України в Івано-Франківській області Алла Лемчак, за цей період затримано майже 80 неповнолітніх, які займалися бродягуванням та жебрацтвом. Півсотні виявлених “на вулиці” утікачів повернуто батькам або опікунам, ще 21 дитину було поміщено до Івано-Франківського обласного притулку для неповнолітніх.

Зрозуміло, що проблеми дітей передусім породжені байдужістю і безвідповідальністю дорослих. Відтак особливу увагу міліціонери надають виявленню осіб, які спонукають неповнолітніх до злочинної діяльності. Такі кримінально-карні факти, зокрема, були викриті в ході операції в Тисменицькому та Галицькому районах. Крім того, 38 дорослих мешканців області притягуються до адміністративної відповідальності за невиконання обов’язків з виховання дітей, а 5 – за доведення неповнолітніх до стану сп’яніння. Самі ж діти мріють про звичайні людські радості, і сподіваються, що їх діти не повторять долю батьків.

- Хочу мати нормальну сім’ю, щоб мої діти не страждали, як ми, не змушені були красти, щоб вижити, - каже один з теперішніх вихованців школи-інтернату.

Віриться, що мрії хлопчаків таки справдяться, а наступним поколінням вже не буде відоме таке поняття, як “діти вулиці”.