15 квітня працівники карного розшуку відзначають своє професійне свято. Бажаючи нинішнім операм успішної роботи і фарту, не можемо не згадати про людей, які примножували славу цієї служби добросовісною працею. Деякі з них досі в лавах карного розшуку – наймолодшому підрозділі служби – «Сові». Бувалі оперативники працюють над розкриттям тяжких злочинів давнини. Зокрема, в Івано-Франківській області залишаються не покараними особи, причетні до скоєння 27 убивств та 46 фактів заподіяння тяжких тілесних ушкоджень зі смертельними наслідками.

Минулого тижня одним нерозкритим убивством, яке сталося на Прикарпатті ще сім років тому, стало менше. “Розкриття ще трьох злочинів на підході, і це великою мірою завдяки роботі справжніх професіоналів, які працюють у цьому підрозділі”, – каже підполковник міліції Петро Гончарик, начальник “убойного” відділу управління карного розшуку УМВС України в Івано-Франківській області.

“Сова” – наймолодший підрозділ карного розшуку, але укомплектований він виключно міліцейськими старожилами. Ігор Оперук, Василь Мислюк, Михайло Гавкалюк прийшли на службу до міліції ще у вісімдесятих роках. Ті часи вони згадують з легкою ностальгією. Мовляв, тоді не було такої жорстокості, як тепер, та й до працівників міліції було більше поваги.

“У той час, якщо 16-17-річному пацанові на вулиці докоряв просто старший за віком чоловік, то той густо червонів і опускав голову, а якщо йому робив зауваження працівник міліції, то він вже готовий був крізь асфальт провалитися, – пригадує керівник «Сови» Ігор Оперук. – На появу лише одного патрульного забіяки на “стометрівці” реагували криком “Атас, менти!” і розбігалися, як миші. А кривавим злочином тоді вважався навіть такий випадок, коли чолов’яги пили пиво і хтось комусь запхав ножа…”.

Усі троє теперішніх працівників прикарпатської “Сови” уже були пенсіонерами, коли їх запросили працювати у створеному 30 квітня 2005 року міліцейському підрозділі для розслідування так званих “висяків” – нерозкритих тяжких злочинів. І таке повернення ветеранів було невипадкове. Адже хто краще, як міліцейські старожили, пам’ятає, скажімо, за що калуський кримінальник на прізвисько “Марадона” на об’їзній дорозі біля Лисецького полігону в середині дев’яностих розстріляв бізнесмена “Синяка” із Надвірної. І про те, як потім самого “Марадону” вбили у Києві. Обставини давніх злочинів, середовище, в якому крутилися тодішні кримінальники, легко спливають у пам’яті бувалих оперативників.

«У людей, які працюють в «Сові», є необхідний досвід, вони пам’ятають і обставини злочину, і людей, які могли бути до нього причетними, – пояснює Петро Гончарик. – Враховуючи те, що тепер до міліції прийшло працювати багато молодих лейтенантів, яким важко орієнтуватися в старих справах (часом вони ще в дитсадок ходили, коли було скоєне якесь нерозкрите дотепер убивство), допомога ветеранів дуже доцільна».

Розслідування справ із минулих років подіб¬не до лікування задавненої хвороби: так само потребує багато часу і зусиль. «Сови» мусять ретельно вивчити проведені попередниками слідчі дії, проаналізувати їх, по можливості виявити обставини, які потрібно додатково вивчити, дати необхідні рекомендації, розіслати запити для розшуку осіб, які можуть дати важливі свідчення для розкриття злочину.

«Зараз нам допомагає в роботі те, чого раніше не було: закон про захист свідків, – продовжує Ігор Оперук. – Відразу, як ставалося вбивство, люди колись нічого не хотіли говорити, бо боялися, що доведеться на суд іти, а родичі чи друзі злочинця за це їм можуть помститися. Тепер ми людям пояснюємо, що за постановою слідчого можна поміняти всі анкетні дані свідка, покази на суді можна давати так, що сторона звинуваченого його навіть не бачитиме. І люди йдуть на співпрацю з міліцією. Вони все пам’ятають, хай скільки там років минуло, якщо справа стосується вбивства».

Але знайти осіб, які могли б пролити світло на давно минулі справи, виявляється дуже непросто. Скажімо, розслідуючи справу про вбивство майже двадцятирічної давності, оперативники франківської «Сови» вийшли на слід аж тринадцяти осіб, які були в колі знайомих убитого, але всі вони на цей час уже… померли. Ігор Оперук каже, що такий вже контингент серед підозрюваних – пияки, наркомани, котрі, як відомо, довго не живуть.

Гальмує розслідування також те, що одразу після скоєння злочину підозрювані у вбивстві часто ховалися від правосуддя за кордоном. До Польщі, Чехії – рукою подати, а з Росією взагалі кордон фактично був «прозорий». Щоб розшукати винуватців, тепер доводиться вести переписку з Інтерполом, залучати до співпраці український дипломатичний корпус у сусідніх країнах. В такий спосіб, до речі, було затримано вбивцю одного літнього чоловіка у Кутах Косівського району, який працював там сторожем на сувенірному базарі.

До речі, наразі у розшуку перебуває 9 осіб, які вмотивовано підозрюються у скоєнні нерозкритих досі убивств. Хоча буває й так, що правоохоронцям відоме навіть місцеперебування ймовірного убивці, але “розговорити” його поки що не вдається: бракує речових доказів та його власного зізнання.

…Дванадцять років тому поблизу гуртожитків медакадемії в районі вулиці Короля Данила в Івано-Франківську знайшли убитим 60-річного чоловіка. Через п’ять років до міліції звернувся мешканець цього мікрорайону і заявив, що вбивство – справа рук його брата. Тієї ночі брат, мовляв, прийшов додому п’яний, джинсова куртка була в крові, при собі мав ножа для розрізання шкіри (раніше підозрюваний працював шевцем) і сам сказав, що наробив біди. Тоді заявник пожалів свого родича, дозволив йому заховати, закопавши у землю, куртку і ножа, але з часом не витерпів і прийшов до правоохоронців. У 2001 році підозрюваний власноруч написав зізнання у вбивстві. Залишалося знайти речові докази. Але пошуки ножа та куртки виявилися безрезультатними, і справа дотепер зависла як нерозкрита.

«Нещодавно ми повернулися до розслідування цієї справи, зустрічалися із підозрюваним, але він вперся: в тюрму не піду, бо мене там уб’ють, – розповідає Ігор Оперук. – Чоловік на словах не заперечує, що скоїв убивство, але написати ще раз те саме зі¬знання, яке зробив сім років тому, не хоче. А свідчень лише його брата недостатньо, для суду потрібні вагоміші докази. От і ходить ймовірний убивця непокараний».

Але працівники «Сови» вірять, що відплата за відібране людське життя настане невідворотно. Упевненості в цьому їм додають доведені до логічного кінця резонансні справи.