Як уже повідомлялося, з перших годин повені працівники райвідділів міліції покинули службові кабінети і разом з іншими рятувальниками перебували у зоні лиха стільки, скільки диктували умови та обставини. Ніхто не нарікав, хоча багато з правоохоронців ризикували власним життям. Як це було у Тлумацькому районі – у нашій першій розповіді.

Як діють люди в екстремальних ситуаціях, коли реальною стає загроза їхньому життю? По-різному. Хтось рятується, хтось впадає у відчай, а хтось, підкоряючись обов’язку, рятує інших, хоча в цей же час ризикує своїм життям. Так було і з групою міліціонерів Тлумацького райвідділу міліції, котрі в ніч на 24 липня вмовляли мешканців хутора Забиччя села Петрилова покинути свої оселі, сідати у човни і виїжджати у село. Хутір віддалений, дуже близько до Дністра.

– Нас ще напередодні повідомили про те, що почалася повінь, – розповідає виконувач обов’язків начальника РВ УМВС в Івано-Франківській області майор міліції Володимир Козак. – Разом з головою райдержадміністрації Василем Сенівим ми відразу ж виїхали у село Петрилів, на хутір Забиччя. Пояснювали людям, що йде велика вода, щоб вони забирали худобу і самі виїжджали у надійне місце, тобто в село Петрилів. Та люди тоді зреагували неадекватно, ніхто з них виїжджати не хотів. А вже наступного дня пішов великий потік води, вона піднялася більш ніж на вісім метрів, досягши рівня одинадцяти метрів.

До міліціонерів надійшло повідомлення, що в село Нижнів на військовому ПТЗі (плаваючому транспортному засобі), який ще називають «амфібією», приїхали рятувальники з Тернопільської області. Спільно з ними й вели рятувальні роботи правоохоронці. Бригаду очолював голова РДА Василь Сенів. В її складі, окрім Володимира Козака, були також заступник начальника райвідділу - начальник міліції громадської безпеки майор міліції Ярослав Кобилянський, начальник ВДСБЕЗ старший лейтенант міліції Віталій Гутів, старший оперуповноважений ВДСБЕЗ Сергій Галушка, дільничні інспектори міліції Любомир Бельбас і Володимир Давида.

Це зараз Володимир Васильович з легкою іронією згадує, як усе відбувалося, а тоді чоловікам було непереливки. Найбільше дратувало їх нерозуміння хуторянами усієї складності ситуації, реальної небезпеки, яка нависла над ними. Особливо відзначилися під час рятувальної операції міліціонер-водій сержант міліції Віктор Грабовський та дільничний інспектор міліції Любомир Бельбас. Вони човном підвозили людей до ПТЗ.

– У затопленій місцевості вода стояла аж до дахів, з яких ми знімали людей, – згадує начальник ВДСБЕЗ Віталій Гутів. – Ніч, суцільна темрява, а ще громовиця і проливний дощ значно ускладнювали рятувальні роботи. Вода прибувала блискавично. Люди самі не встигали евакуйовуватися, ми їм допомагали. Дві бригади вивозили жителів Забиччя у село Петрилів. Тієї ночі ми вивезли 15 осіб, в тому числі трьох дітлахів.

Вже після опівночі сталося непередбачуване: у ПТЗі пробилося днище. Вода почала прибувати у плавзасіб. Відключилося електропостачання. Працювала лише одна помпа, яка, зрозуміло, не встигала відкачувати воду з «амфібії». Навколо всуціль вода, видно лише верхівки дерев. Намокли і відключилися мобільні телефони. До берега було метрів 200-300, але ні рятувальники, ні самі евакуйовані про це не здогадувалися.

– Ми не те що заблукали – нас уже зносило у Дністер, – каже Володимир Козак. – У нас було враження, що ми у відкритому морі. Зізнаюся: подумки вже прощалися з життям, адже навіть місцеві люди не могли вказати нам, в якому напрямку рухатися. На щастя, у Петрилові почули гул двигуна нашого плавзасобу і «маякнули» нам ліхтариком. На світло ліхтарика ми й поїхали. Була третя година ночі. Евакуйованих людей поселили у дитсадку села Петрилів і до ранку пробули там з ними.

Зараз на хуторі вода ще стоїть у деяких місцях, проводяться відновлювальні роботи. Працівниками міліції забезпечується охорона громадського порядку щодо недопущення мародерства. Прибули військовики. Вони допомагають населенню відбудовувати оселі і господарські споруди.

Всі, без перебільшення, герої тієї ночі були не надто говіркими. Воно й зрозуміло: навіть цим кремезним мужнім чоловікам не хотілося згадувати подробиць того жахіття.

– Ми спустошені морально і фізично, – зізнався Ярослав Кобилянський. А тим часом врятовані люди й досі дякують хлопцям, котрі буквально вирвали їх із цупких обіймів водяної стихії. Навіть ті впертюхи, які категорично відмовлявся їхати в ту першу ніч. «Пережили повінь і в 41-му, і в 69-му, то й цю переживемо», – казали. Проте наступного дня все-таки зрозуміли, що лихо – надовго. Вода стояла чотири дні.

...Вона ще й досі не зійшла з подвір’їв деяких жителів хутора. Проте відновлювальні роботи розпочалися. Відновлюють електро- і газопостачання, забезпечують людей їжею і питною водою. На допомогу потерпілим прийшли і співвітчизники, й інші країни. Все буде навіть ще кращим, ніж було до повені, обіцяє Президент України.

А правоохоронці і надалі несуть свою службу із забезпечення громадського порядку. І лише передчасна сивина на скронях молодих хлопців видає нещодавно пережите лихо.